Тарас Григорович Шевченко - Кобзар
Не смійтеся, чужі люде!
Церков-домовина
Розвалиться... і з-під неї
Встане Україна.
Церков-домовина
Розвалиться... і з-під неї
Встане Україна.
Тарас Григорович Шевченко (1814-1861) - український поет і прозаїк, етнограф, художник, філософ, фольклорист і політик.
Шевченко дуже рано осиротів; був батраком, пастухом. У сільського дяка навчився грамоті. Шевченко навчався живопису, а по приїзді в Петербург в 1831 році був відданий в навчання до майстра живопису Ширяєва. Поступово у молодого Тараса розширюється коло знайомств. З'являються впливові друзі серед художників: Олексій Венеціанов, Василь Жуковський. Стараннями цих людей Шевченко був викуплений з кріпацтва і отримав ступінь вільного художника. Але Шевченко прославився не живописом, а своєю революційною поезією.
У молодості Тарас відрізнявся глибоким особистим християнським почуттям. В його перших віршах знаходимо молитовні відозви до Бога, Богородиці, святих. Щодня читав Євангеліє. Написав кілька вдалих ікон.
Однак більшість перших поетичних творів Шевченка лежали в руслі чуттєвого романтизму: балада "Причинна", вірші "Думка", і поема "Катерина". У 1840 році в цьому ж дусі вийшла збірка поетичних творів "Кобзар", що приніс йому популярність не тільки в Малоросії. І незважаючи на те, що вже в "Кобзарі" було чимало слів і думок сумнівних, все ж творчість Шевченка цього початкового періоду можна було б вважати внеском у загальноросійську культуру на її малороссийском рівні. Хоча про значущості цього вкладу можна сперечатися: в баладах і поемах в основі сюжетів як правило лежить нещасна любов. Проте вже в ці роки помітні соціально-критичні риси, і з плином часу саме тема нещасливого кохання і жіночої долі: поеми "Слепая", "Марія", "Княжна", набуває у поета все більша вимога "безпощадной помсти гнобителям за зневажену людську гідність". Найстрашніше ж для нього, що Шевченко при цьому став атеїстом. Він заявляє: "Хула всьому! Ні, ні! Нічого немає святого на землі!"; і висуває докори Богові: "А Ти, Всевидюче Око, ... не осліпла?". Зрозуміло, все це типовий "благородний" атеїзм тодішньої російської інтелігенції, не видящей можливості виправдати благість Творця при вигляді соціального та іншого зла на землі. Але замість розуміння природи цього зла, що корениться в свободі тварі і пошкодженості земної природи внаслідок порушення тварюкою волі Творця, такі нетерплячі борці за рай "на землі", як правило, самі стають знаряддям зла і руйнування. Шевченко починає кощунствувати: "Будемо, брат, кармазину рвати на шмаття, з кадил закурим трубки," явища [іконами] піч перетопити, кропилом будемо, брате, нову хату вимітати ... "("Світе ясний"). Закиди Богу доходять до ступеня богохульств: "Я проклинаю Святого Бога" ("Сон"). Будучи натурою чутливою і емоційною, Шевченко закохувався часто. Але щастя сімейного життя він так і не зазнав. У житті поета було чимало муз, вдохновлявших його, дарував йому радість і навіває смуток, кохали її і улюблених ним самим. Тарас Григорович Шевченко був поетом ліричним. Його переживання, його ставлення до світу і суспільству складали основу поетичної творчості. І в які б образи ні втілювалося зміст його лірики, вона завжди і перш за все була сповіддю, поетичним щоденником, розповіддю про себе, страждання і радощі, думах і почуттях. Навіть коли поет звертався до історичного минулого України і створював картини минулих подій - перед читачем завжди виникав образ поета. Непідробна свіжість і простота пісень, народних за колоритом, тонко і глибоко висловлювала почуття і думки поета.
Одним з перших жіночих образів у творах Шевченка була Катерина з однойменної поеми. Її прообразом була його перша любов Оксана Коваленко, з якою доля так і не звела Тараса. Перші героїні Шевченка - нещасні, жінки: Катерина, Оксана, Ганна, Марія. Жінки в творах "Причинна", "Лілея" - це всі жінки без щастя і долі. Правда, серед них пізніше буде бунтарка, яка за свою ганьбу спалит поміщицький маєток. Але таких мало. Більшість дівчат Шевченкового часу ставши жертвами поміщицького розпусти часто накладали на себе руки. Назви його творів: "Сова", "Слепая", "Мар'яна-черниця" - не випадкові: саме служницями, відьмами, совами, сліпими, черницями були жінки в тодішньому суспільстві. Кожна жінка-жертва для поета рідна: "моя се мати i сестра, моя се відьма, щоб ви знали ..."
Однак більшість перших поетичних творів Шевченка лежали в руслі чуттєвого романтизму: балада "Причинна", вірші "Думка", і поема "Катерина". У 1840 році в цьому ж дусі вийшла збірка поетичних творів "Кобзар", що приніс йому популярність не тільки в Малоросії. І незважаючи на те, що вже в "Кобзарі" було чимало слів і думок сумнівних, все ж творчість Шевченка цього початкового періоду можна було б вважати внеском у загальноросійську культуру на її малороссийском рівні. Хоча про значущості цього вкладу можна сперечатися: в баладах і поемах в основі сюжетів як правило лежить нещасна любов. Проте вже в ці роки помітні соціально-критичні риси, і з плином часу саме тема нещасливого кохання і жіночої долі: поеми "Слепая", "Марія", "Княжна", набуває у поета все більша вимога "безпощадной помсти гнобителям за зневажену людську гідність". Найстрашніше ж для нього, що Шевченко при цьому став атеїстом. Він заявляє: "Хула всьому! Ні, ні! Нічого немає святого на землі!"; і висуває докори Богові: "А Ти, Всевидюче Око, ... не осліпла?". Зрозуміло, все це типовий "благородний" атеїзм тодішньої російської інтелігенції, не видящей можливості виправдати благість Творця при вигляді соціального та іншого зла на землі. Але замість розуміння природи цього зла, що корениться в свободі тварі і пошкодженості земної природи внаслідок порушення тварюкою волі Творця, такі нетерплячі борці за рай "на землі", як правило, самі стають знаряддям зла і руйнування. Шевченко починає кощунствувати: "Будемо, брат, кармазину рвати на шмаття, з кадил закурим трубки," явища [іконами] піч перетопити, кропилом будемо, брате, нову хату вимітати ... "("Світе ясний"). Закиди Богу доходять до ступеня богохульств: "Я проклинаю Святого Бога" ("Сон"). Будучи натурою чутливою і емоційною, Шевченко закохувався часто. Але щастя сімейного життя він так і не зазнав. У житті поета було чимало муз, вдохновлявших його, дарував йому радість і навіває смуток, кохали її і улюблених ним самим. Тарас Григорович Шевченко був поетом ліричним. Його переживання, його ставлення до світу і суспільству складали основу поетичної творчості. І в які б образи ні втілювалося зміст його лірики, вона завжди і перш за все була сповіддю, поетичним щоденником, розповіддю про себе, страждання і радощі, думах і почуттях. Навіть коли поет звертався до історичного минулого України і створював картини минулих подій - перед читачем завжди виникав образ поета. Непідробна свіжість і простота пісень, народних за колоритом, тонко і глибоко висловлювала почуття і думки поета.
Одним з перших жіночих образів у творах Шевченка була Катерина з однойменної поеми. Її прообразом була його перша любов Оксана Коваленко, з якою доля так і не звела Тараса. Перші героїні Шевченка - нещасні, жінки: Катерина, Оксана, Ганна, Марія. Жінки в творах "Причинна", "Лілея" - це всі жінки без щастя і долі. Правда, серед них пізніше буде бунтарка, яка за свою ганьбу спалит поміщицький маєток. Але таких мало. Більшість дівчат Шевченкового часу ставши жертвами поміщицького розпусти часто накладали на себе руки. Назви його творів: "Сова", "Слепая", "Мар'яна-черниця" - не випадкові: саме служницями, відьмами, совами, сліпими, черницями були жінки в тодішньому суспільстві. Кожна жінка-жертва для поета рідна: "моя се мати i сестра, моя се відьма, щоб ви знали ..."
